винюхувати
ВИНЮ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́НЮХАТИ, аю, аєш, док.
1. що. Нюхаючи, витрачати весь наявний нюхальний тютюн.
Мене на сон так і тягне... усю табаку вже винюхав (О. Кониський).
2. кого, що. Шукати, знаходити кого-, що-небудь за запахом.
Незабаром вона [кішка] спокійнісінько почала винюхувати в кутках мишей (О. Донченко);
Мала [Маріора] властивість усе обнюхувати... Так вона винюхала карафку білого вина, сховану Йоном за припічком (М. Коцюбинський);
// Уважно нюхати, щоб з'ясувати, який звір поблизу, чи не загрожує небезпека і т. ін.
Безшумно, легесенькими кроками ласка перебігла .. невеличку відстань, винюхуючи повітря, вдивляючись поперед себе – може, що трапиться по дорозі (О. Копиленко);
Топ витягував ніс назустріч вітру, щось винюхував, тихенько вищав (О. Бердник).
3. що, перен., розм. Вистежувати, вишукувати, розвідувати.
Надісланий з мирним листом посланець, підручний пана Киселя – піп Лиска, – пильно, до дрібниць, винюхував усе, що відбувалося в замку (Я. Качура);
Перебігає [доглядач] від дерева до дерева, винюхує, де що не так, кого на чому можна б зловити (О. Гончар);
Нічний німецький бомбардувальник часом “пиляв” темне небо, настирливо намагаючись винюхати місце аеродрому (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)