виняток
ВИ́НЯТОК, тку, ч.
Відхилення від звичайного, від загального правила.
Винятки, очевидячки, минаємо (М. Коцюбинський);
Чому ж її Олег мав бути винятком серед багатьох-багатьох чоловіків, наділених від природи плоттю й кров'ю? (Б. Антоненко-Давидович);
Тато мій – рішуча й тверда людина, хоч мрійник. Нібито ці якості в людині не поєднуються, але тато, мабуть, виняток (В. Речмедін);
Сержант Мак-Грегор являв собою прикрий виняток з правила (М. Білкун).
Станови́ти ви́няток див. станови́ти².
◇ (1) Без ви́нятку, перев. зі сл. всі, все – не виключаючи нікого, нічого з певного кола, загалу; підряд.
Досі вона була доброзичливою до всіх без винятку (О. Гончар);
Вона належала до тих безневинних створінь, котрі вбирали в себе все без винятку, неначе морська губка (О. Чорногуз);
Видавництво знайшло можливість залишити ціни минулого року на всі без винятку види продукції (з газ.);
(2) За ви́нятком кого, чого – виключаючи кого-, що-небудь із якогось кола, загалу; крім.
Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера (М. Трублаїні);
Параска Кусюк чекала відвідувача. На стіл поставила все, за винятком гаряченьких вареників, які домлівали в печі (І. Сочивець).
Словник української мови (СУМ-20)