випиратися
ВИПИРА́ТИСЯ, а́юся, а́ється, недок., ВИ́ПЕРТИСЯ, пруся, прешся, док.
1. розм. Із силою пробиваючись, виходити назовні.
Аж ось почулось важке зітхання, наче дух випирався з тіла (Панас Мирний);
Колючі будяки, в руку завтовшки, злючка дереза, кучеряві коров'яки – все тягнеться, випирається до золотого сонця (С. Васильченко).
2. Видаватися, виступати наперед, назовні.
В трьох кишенях понакладено всього стільки, що вони випиралися, як торби (Іван Ле);
Лопатки випираються [у левенят] горбами вгору над хребтом, могутні шиї схилені вниз до життєдайної вологи (Ю. Логвин).
3. фам. Ставати попереду інших.
[Варка:] У неділю була я в церкві. [Демко:] Чув я вже. Не то що люде [люди], а й титар здивувався, що виперлася на сам перед, мало ставників не поперевертала! (М. Кропивницький);
Нарешті наперед виперся шляхтич, тілистий, з булькатими очима, й затряс канчуком (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)