виповнювати

ВИПО́ВНЮВАТИ, юю, юєш, ВИПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ПОВНИТИ, ню, ниш, док., що.

1. Накладаючи, наливаючи і т. ін., робити що-небудь цілком заповненим; наповнювати.

Амфіон .. умощує те каміння, сполучує його і виводить мур, залатуючи виломи, виповнюючи прогалини (Леся Українка);

Дощ миттю виповнював заглибину, розмивав її дужче й дужче (П. Загребельний);

З шухляди Шовкопряд дістав дзвінкі чашечки й виповнив їх запашним чаєм (С. Чорнобривець);

Поклав [староста] перед собою шапку та почав туди викладати сухарі. Тільки тоді, коли виповнив шапку, зав'язав торбу (Ю. Збанацький);

// Займати або насичувати собою що-небудь повністю; заповнювати.

З чорної кузні нісся пекельний стукіт і виповняв повітря (М. Коцюбинський);

Дим виповнював кімнату до стелі (Г. Епік);

Якийсь особливо ласкавий вітер повіяв в обличчя, і Мишуня відчув, що легені його виповнило п'янке степове повітря (Ю. Яновський);

Вночі кілька разів пускався рясний дощ, виповнив калюжі свіжою водою (М. Ю. Тарновський);

// рідко. Вкривати записами; заповнювати.

Поля анкети, позначені зірочкою, необхідно виповнити обов'язково, інакше анкета розглядатися не буде (з газ.).

2. діал. Виконувати що-небудь.

Вони .. виповнювали розпорядження молодого провідника (І. Франко);

Татове я виповняю бажання (Д. Павличко);

Він трохи стих, міркуючи, як би виповнити свій замір (М. Коцюбинський).

Словник української мови (СУМ-20)