виповнювати
ВИПО́ВНЮВАТИ, юю, юєш і ВИПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ПОВНИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Накладаючи, наливаючи і т. ін., робити що-небудь цілком заповненим; наповнювати.
Амфіон.. умощує те каміння, сполучує його і виводить мур, залатуючи виломи, виповнюючи прогалини (Л. Укр., І, 1951, 445);
Дощ миттю виповнював заглибину, розмивав її дужче й дужче (Загреб., Шепіт, 1966, 351);
Поклав [староста] перед собою шапку та почав туди викладати сухарі. Тільки тоді, коли виповнив шапку, зав’язав торбу (Збан., Єдина, 1959, 163);
Гірська ріка Стрий після злив чистими водами виповнила береги (Чорн., Визвол. земля, 1959, 143);
// Займати або насичувати собою що-небудь повністю: заповнювати.
З чорної кузні нісся пекельний стукіт і виповняв повітря (Коцюб., II, 1955, 124);
Дим виповнював кімнату до стелі (Епік, Тв., 1958, 273);
Вода не встигла навіть виповнити прорубані канавки, як уже все було закінчено (Шиян, Гроза.., 1956, 327);
Якийсь особливо ласкавий вітер повіяв в обличчя, і Мишуня відчув, що легені його виповнило п’янке степове повітря (Ю. Янов., ІІ, 1954, 142).
2. діал. Виконувати що-небудь.
Вони .. виповнювали розпорядження молодого провідника (Фр., VI, 1951, 11);
Татове я виповняю бажання (Павл., Бистрина, 1959, 111);
І він трохи стих, міркуючи, як би виповнити свій замір (Коцюб., І, 1955, 442).
Словник української мови (СУМ-11)