виречення

ВИ́РЕЧЕННЯ, я, с, рідко.

1. Дія за знач. ви́ректи.

Виречення загальнолюдських істин обвинувачуваним – холоднокровним убивцею – у залі суду ніхто не сприйняв (з газ.).

2. Коротко викладена думка перев. філософського або морально-практичного змісту; афоризм.

Після смерті Мухаммеда – засновника нової для арабів релігії – ісламу його проповіді й виречення було зібрано в єдину книгу Коран, яка стала священною для мусульман (з наук.-попул. літ.);

В “Азбучному патерику” виречення подвижників і оповідання про них розташовано за абеткою їхніх імен (з навч. літ.).