виручати
ВИРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУЧИТИ, чу, чиш, док.
1. кого, що. Визволяти кого-небудь із скрутного становища, допомагати кому-небудь у важких обставинах.
Помандрував [дід] у черкаські ліси до Залізняка, ходив з Гонтою виручати Умань (О. Стороженко);
Трохи сутужно стало з хлібом: на картки дають його небагато, а на базарі не купиш тепер, але то нічого, – бульба виручає (Б. Антоненко-Давидович);
– Рятуймо його, рятуймо! – І як стояла у платті, так і кинулася [Марія] в річку виручати свого чоловіка (А. Шиян);
Виручили його на цей раз прудкі ноги. Втік (І. Цюпа).
2. що, рідко. Одержувати певну кількість грошей від продажу чого-небудь.
Ув один год я за самі сливи виручила 70 крб (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)