висварювати
ВИСВА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СВАРИТИ, рю, риш, док., кого, що.
1. Різко висловлювати кому-небудь своє незадоволення, обурення його поведінкою.
Гарний керівник не стане виділяти улюбленців, карати за ініціативу, нейтралізувати яскравих, не буде соромити і висварювати колектив за несподівані провали (із журн.);
Крутонув [Павло] так, що динамка заскреготіла, як скажена, і поперегорали лампочки. Павла висварили і більше до техніки не пускали (Григорій Тютюнник);
Аліна не посміялася з анекдотичного листа, навпаки, висварила подругу за черствість (В. Дрозд);
– Висвари його добряче, – гарячкував начальник мехколони (О. Лупій).
2. Здобувати, відвойовувати кого-, що-небудь за допомогою сварки.
Недарма кажуть, що вона й чоловіка свого – Карпа висварила собі у дівчат (В. Земляк);
* Образно. Сьогодні сонце висварило в осені ще один погожий день (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)