висилати
ВИСИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СЛАТИ, ви́шлю, ви́шлеш, док.
1. що. Відправляти що-небудь поштою, залізницею, передавати через когось і т. ін.
– Що ж робити: їдьте, батюшко, додому та висилайте ціліші вози, та ще вишліть зайвого воза, щоб на віз поскладати вози (І. Нечуй-Левицький);
Завтра, найпізніш по завтрьому, вишлю посилку (Леся Українка);
Вони [моряки] часто згадують його добрим словом і просять вислати їм останнє його фото (В. Кучер);
// кого, що. Слати, направляти кого-небудь кудись із певною метою.
– Висилає [теща] мене в найми, а я кажу: коли ти посилаєш у найми, то й сама служи (Ганна Барвінок);
Сторожує тут [на фермі] тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає батька, діда Гордія (Ю. Мушкетик);
Розвідать берег вислав капітан двох моряків (І. Гончаренко);
– Всіх до бою! – вигукнув майор. – Швидко! За Садовськ групами! Одну групу вишліть на шосе (О. Сизоненко).
2. кого. Позбавляючи кого-небудь права жити в якомусь районі, в якійсь області, країні і т. ін., відправляти за їх межі або в певне місце.
Жандарми хапали людей і замикали їх у тюрму або висилали до Сибіру (О. Донченко);
Охотськ Приморської області заснувала та бідна голота, яку вислали за неоплачені борги (М. Стельмах);
// Відправляти кого-небудь кудись примусом.
– Сашку тепер вишлють до Харкова як малолітнього рецидивіста (І. Микитенко);
// рідко. Примушувати вийти геть.
Стала вдова постіль слать, Стала плакать і ридать.., Дітей своїх висилать (П. Чубинський);
– Що ж у тій книжці пишеться? – питає Марта. – Не знаю, – одказую їй. – Тілько що папа почав читати про якісь думи, а мама звеліла нас вислати (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)