високо

ВИСО́КО див. ви́соко.

ВИ́СОКО, рідше поет. ВИСО́КО.

Присл. до висо́кий.

Вінсент кинувся до Франсуа. Той лежав нерухомо. Груди його здіймалися високо, він зі свистом дихав крізь ніздрі (М. Йогансен);

Дід підіймає голову й скоса дивиться, чи високо підбилося сонечко (С. Черкасенко);

Ущелина ставала дедалі вужчою. Скелі змикалися високо над головою, закриваючи сонце (О. Бердник);

[Ономай:] Я соромливість високо поважаю (Леся Українка);

Ревуть бики, хтось верещить високо (М. Бажан).

Значення в інших словниках

1. високо — ви́со́ко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. високо — (дуже) аж до хмар <�під хмари>.  Словник синонімів Караванського
3. високо — I вис`окодив. високо. II в`исокорідше поет. високо. Присл. до високий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. високо — ви́соко літа́ти, ірон. 1. Займати значну посаду, помітне становище в суспільстві. (Сторчак:) Страшний він був учора на бюро. Ще не бачив таким. (Качан:) Високо літав, та низько сів… (М. Зарудний). 2. Перебільшувати свої здібності, можливості і т. ін.  Фразеологічний словник української мови
5. високо — ВИ́СОКО, рідше поет. ВИСО́КО. Присл. до висо́кий. Сонце високо стояло на небі (Н.-Лев., II, 1956, 212); [Ономай:] Я соромливість високо поважаю (Л. Укр., II, 1951, 284); Ревуть бики, хтось верещить високо (Бажан, I, 1946, 227).  Словник української мови в 11 томах
6. високо — Високо нар. Высоко. Не дивись високо, бо запорошиш око. Ном. № 2552. ум. височенько.  Словник української мови Грінченка