вистеляти
ВИСТЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідко ВИСТЕ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СТЕЛИТИ, лю, лиш, док., що.
Укривати чим-небудь усю поверхню чогось.
В кімнаті було свіжо від лугової трави, якою щоранку жінка вистеляла долівку (Я. Гримайло);
Циганки лізуть до Гната, відьмують очима, чорними косами сідло вистелюють (Григорій Тютюнник);
[Михайло:] Я вистелив би тобі сю стежку найкращими килимами (О. Кобилянська);
// Розкладати, розстеляти що-небудь на чомусь.
Брала дівка льон дрібненький, Брала, брала, тонко вистеляла (з народної пісні);
// тільки док., рідко. Нагнути до самої землі; виложити (траву, злаки).
Злива тривала, проте зовсім недовго, страшним могутнім потоком вона прибила городи і вистелила траву (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)