вистогнати
ВИ́СТОГНАТИ, ну, неш, док., розм.
1. Простогнати протягом певного часу.
[Захарко:] А як сердешна Домаха вимучилася: двоє день [днів] і дві ночі вистогнала та виквилила так (М. Кропивницький).
2. що. Стогнучи, вимовити, через силу сказати що-небудь.
Гриць піднісся з землі і витріщив на пана свої сиві очі. – Біда, паночку? – вистогнав (І. Франко);
Вистогнала з себе [Оля] щось рівнозначне з “вибачте, що забрала вам стільки часу” і пішла до дверей (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)