вистукувати
ВИСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СТУКАТИ, аю, аєш, док.
1. тільки недок. Стукати раз у раз протягом якого-небудь часу.
Діти починають стрибать, танцювать, бігати по лавках: одно співає, друге сміється, те в заслонку вистукує (С. Васильченко);
Десь вдалині вистукував дятел (М. Трублаїні);
По рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов);
На кухні голосно вистукували “ходики” (С. Чорнобривець).
2. що. Відтворювати ритм пісні, мелодії і т. ін. за допомогою стуку.
Якась пташка сіла на стріху й вистукувала: “цвірінь-цвірінь” (М. Хвильовий);
Хтось мугикав пісню, і Кузьма мимоволі вистукував такт пісні ногою (В. Петльований);
Він вистукав [щітками] і висвистів з надзвичайною вправністю ще один мотив, потім раптом почав швидко чистити мені черевики (Л. Смілянський);
// Передавати, повідомляти що-небудь, користуючись умовним стуканням.
Водолаз вистукав азбукою Морзе запитання (М. Трублаїні).
3. що і без прям. дод. Виконувати роботу, ударяючи по клавішах друкарської машинки, ключем телеграфного апарата і т. ін.
Весь час, поки ад'ютант вистукував на машинці, жадібно затягувався [ротмістр] цигаркою (А. Головко);
Телеграфіст зрозумів, що тут щось особливе й таємниче, і вистукав цю довжелезну телеграму (О. Іваненко).
4. що. Стукати по чому-небудь для виявлення чогось (порожнини, схованки і т. ін.).
Ці чотири мужі ходили з кімнати до кімнати і вистукували облуплені стіни (О. Донченко);
Голосно вистукують суху деревину одуди... (М. Олійник);
// кого, що, вет., мед. Досліджувати стан внутрішніх органів за звуками, утворюваними легким постукуванням молоточка чи пальців по тілу.
Аналіз крові й просвічування зробили ще вчора. І коли його почали вистукувати й обмацувати, Артур Натьє зрозумів, що сьогодні кінця ще не буде (О. Донченко).
5. що. Стукаючи об що-небудь, видаляти щось зсередини.
З розмаху вистукав [Наливайко] об дуба недогарки з люльки, недбало сховав її в кишеню (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)