витерплювати
ВИТЕ́РПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ТЕРПІТИ, плю, пиш; мн. ви́терплять; док.
1. що. Терплячи, витримувати, зносити біль, образу, страждання і т. ін.
Все горіло в ньому, ятрилося раною, яку досі завжди витерплював у собі (О. Гончар);
Що, коли б Доля з тобою навіки мене розлучила, Що б ти відчула тоді, бідолашна? І як спромоглася б Витерпіть жах, залишившись сама? (М. Зеров);
– Не край серце, Василечку, я люблю тебе й витерплю всі муки, і стануть вони мені солодкими (О. Бердник).
2. перев. із запереч. не. Виявляючи витримку в чому-небудь, не показувати чогось (про почуття, дії і т. ін.); стримуватися.
Оце згадую, і так у мене душу й шматує, не витерплю, плакать буду (з переказу);
Яків не витерпів і зареготався на всю хату (Панас Мирний);
Та недовго Хівря витерпіла: призналась якось-то сама матері (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)