витріщатися
ВИТРІЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ТРІЩИТИСЯ, щуся, щишся, док., розм.
1. Широко розплющуватися (про очі).
Витріщаються підсліпі очі, уздрівши перед собою польову квітку (Панас Мирний).
2. Широко розплющувати (очі).
Рушила [Ольга] заглянути в вікно, але на півдорозі поточилася, зів'яло витріщилася розкритими зіницями і так застигла (Я. Качура);
// на кого – що і без дод. Втуплюватися в кого-, що-небудь поглядом, широко розплющивши очі (від здивування, гніву, жаху і т. ін.).
Маленьку хвилинку економ дивився на хлопця мовчки, .. далі червоніє і люто витріщається: – А корови, корови де твої, чортове іродча! (С. Васильченко);
Капрал якусь мить дурнувато витріщався на Косачова, потім поступово почав набирати бундючного вигляду (Ю. Збанацький);
Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська);
– Ач, як витріщився... Чого б, спитатись? Лупає тими очима... (В. Винниченко);
В камері було кілька людей, хтось з них витріщився здивовано, але Андрій дав їм знак мовчати (І. Багряний).
3. рідко. Висуватися звідки-небудь, показуватися або виступати наперед.
В найдальшім куті острова висока гора шпилем подралась до неба... У сій-то горі з-під кручі, неначе скеля, витріщились кілька печер (О. Стороженко);
У побиті вікна не світ заглядає, а на світ витріщилося ганчір'я з вікон (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)