витязь
ВИ́ТЯЗЬ, я, ч., поет.
Хоробрий воїн, герой, богатир.
Бились витязі аж три цілих дні (П. Грабовський);
[Анна:] Під Вишгородом я На лебедів уранці полювала. Аж гульк, дивлюсь, із лісової мли Ватага суне витязів удалих З богатирем прегарним на чолі (І. Кочерга);
Ми розглядаємо отой камінь скелястий, на якім викарбувано по міді, що тут загинув у бою з печенігами славний витязь Святослав (О. Гончар);
* У порівн. Наш рідний Севастополь! Над тобою нависли знову тучі у горах, і ти, мов витязь, вирушив до бою, перепинивши ворогові шлях (І. Гончаренко);
// перен. Людина, яка відзначається небуденними, героїчними ділами.
Він [Шота Руставелі] сам був могутнім витязем, бо не злякався двобою із своїм жорстоким часом (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)