виученик

ВИ́УЧЕНИК, а, ч., заст.

Людина, яка вчилася в кого-небудь певного фаху, ремесла і т. ін., пройшла чиюсь школу; учень, послідовник.

Коли прибув до Константинополя та заговорив .. про свою місію, не міг не завважити: ромеї подивовані, ба сполошилися, чуючи з уст свого виученика наміри антів втрутитися у їхню суперечку з склавинами (Д. Міщенко);

Особливий інтерес до осмислення минулого і сучасного становища слов'янських народів виявив інший виученик Київського колегіуму, а згодом професор і ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. виученик — ви́ученик іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. виученик — -а, ч., книжн. Людина, яка вчилася у кого-небудь, пройшла чиюсь школу; учень, послідовник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. виученик — ПОСЛІДО́ВНИК (той, хто наслідує когось, щось, іде за чиїмсь прикладом), ПРОДО́ВЖУВАЧ, НАСЛІ́ДУВАЧ, ПРИБІ́ЧНИК, ПРИХИ́ЛЬНИК, АПО́СТОЛ книжн., АДЕ́ПТ книжн.  Словник синонімів української мови
4. виученик — ВИ́УЧЕНИК, а, ч., книжн. Людина, яка вчилася у кого-небудь, пройшла чиюсь школу; учень, послідовник. Особливо вдались письменникові [С. Скляренку] сатирично-викривальні типи.. Таким, наприклад, є виученик Ватікану отець Федір Стрипський (Іст. укр. літ., II, 1956, 285).  Словник української мови в 11 томах