виучка

ВИ́УЧКА, и, ж.

1. розм. Дія за знач. вивча́ти, виу́чувати, ви́вчити, ви́учити.

Орієнтація на технічну Європу помічається по всіх галузях нашого життя (переважно економічного), коли десятки талановитої молоді ідуть на виучку до Німеччини (М. Зеров);

Щодня ходили [робітники] з інженером на виучку і вже сміливіше підходили до машин (П. Панч);

Кошовий взяв собі хлопця в послуги й на виучку (Ю. Мушкетик).

2. Сукупність знань, навичок, здобутих у результаті навчання чого-небудь.

Я .. такий собі сталевар, майстром у нас Федір Іванович .. Це майстер старої виучки (Ю. Яновський);

Молоді загони партизанів ще не мали потрібної виучки (С. Скляренко);

Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (І. Волошин);

– Найкраща виучка на полі бою, – не здається Сашко (Є. Доломан);

Мужність, виучка, витривалість – ось складники успішних дій охоронців правопорядку (з газ.).

Значення в інших словниках

1. виучка — ви́учка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. виучка — -и, ж. 1》 розм. Дія за знач. виучувати, виучити. 2》 Сукупність знань, навиків, здобутих внаслідок навчання чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. виучка — див. уміння  Словник синонімів Вусика
4. виучка — ПІДГОТО́ВКА (сукупність знань, навичок, досвіду і т. ін., набутих ким-небудь); ВИ́УЧКА (в процесі навчання). Тільки ґрунтовна математична підготовка Брянського дала йому змогу швидко врахувати всю особливість роботи в горах (О. Гончар); Це майстер старої німецької виучки (Ю. Яновський).  Словник синонімів української мови
5. виучка — ВИ́УЧКА, и, ж. 1. розм. Дія за знач. виу́чувати, ви́учити. Щодня ходили [робітники] з інженером на виучку і вже сміливіше підходили до машин (Панч, II, 1956, 81). 2. Сукупність знань, навиків, здобутих внаслідок навчання чому-небудь.  Словник української мови в 11 томах