виучка
ВИ́УЧКА, и, ж.
1. розм. Дія за знач. виу́чувати, ви́учити.
Щодня ходили [робітники] з інженером на виучку і вже сміливіше підходили до машин (Панч, II, 1956, 81).
2. Сукупність знань, навиків, здобутих внаслідок навчання чому-небудь.
Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (Вол., Озеро.., 1959, 3);
Молоді загони партизанів ще не мали потрібної виучки (Скл., Легенд. начдив, 1957, 32).
Словник української мови (СУМ-11)