вихиляти
ВИХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідко ВИХИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ХИЛИТИ, лю, лиш, док., що.
1. Висувати з чого-небудь або звідкись голову, тулуб і т. ін.
Лисичка вихилила голову з нори, аж тут рушниця грим! (І. Франко);
Та як тільки вихилив Панько голову понад браму, в ту ж мить пустився руками й зіскочив на землю, як кіт (Л. Мартович);
Вихиливши у вікно голову, вона кидала очима затурбовані погляди, пильно дослухалася (С. Васильченко);
* Образно. Холодна ніч... З густої тьми журба якась могильна Вихилює лице своє бліде (І. Франко).
2. тільки недок., також чим. Крутити, хитати, вигинати (звичайно про частини тіла).
Труда .. бере в жмені сипкого, голчастого, колючого снігу і, по-хлоп'ячому вихиляючи плечима, рішуче біжить до старої, засипаної снігом оранжереї (В. Винниченко);
Кожному лебедю давано кличку, чоловік і жінка розмовляли з птахами, і ті їх слухали, граціозно вихиляючи шиї (П. Загребельний);
Вдарила дрібна тріскотня по барабану .. Джарія клацнула пальцями і задріботіла на місці, з усіх сил крутячи сідницями та вихиляючи стегнами (Ю. Логвин).
3. розм. Випивати до дна (перев. про алкогольні напої).
От зеленого налили вина, Піднесли його Соловейкові; В одну руку він брав легесенько, Вихиляв усе за один ковток (П. Грабовський);
Марія Федорівна хотіла щось казати, так сльози не дали. Мовчки вихиляли чарки (Б. Лепкий);
Одним духом вихиляє [Клим] чарку (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)