вицвітати
ВИЦВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЦВІСТИ, іту, ітеш, док.
1. тільки 3 ос. Втрачаючи попереднє забарвлення, набувати невиразного, нерівного кольору; линяти.
Чорнило вицвітає від часу, повітря і сонця (С. Скляренко);
Вона бачила, що сорочка й шаровари в його [нього] приношені, з латками, що червоний пояс вицвів (Марко Вовчок);
Очі, що були колись схожі на сизувато-синій тернослив, втратили свою голубизну, вицвіли (І. Цюпа).
2. перен. Ставати змарнілим, зблідлим, зів'ялим.
Жінки .. мали дивні очі і розтинали хлопця тими поглядами; він блід, білів і вицвітав, кров у ньому переставала струмувати.., – немічний і кволий робився (Валерій Шевчук);
– Критикуйте, що посивів та вицвів ваш батько за чотирнадцять років головування в “Червонім лану” (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)