вичахати
ВИЧАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЧАХНУТИ, ВИ́ЧАХТИ, хну, хнеш, док.
1. Втрачати тепло, ставати холоднішим; охолоджуватися.
Мало не третю частину кімнати займало величезне, широке ліжко..; другу третину – два поруч поставлених столи, де вичахали уготовлені до торгу пряники (Л. Яновська);
[Дід Петро:] Ану-ну! Хай іще я послухаю. Все одно вечеря вичахла на столі (С. Васильченко);
В печі жар не вичах. Ольга добре ним обгорнула горщика з борщем (В. Кучер).
2. перен. Ставати пасивним, менш діяльним; утрачати запал, силу.
Здалося, що начальницький настрій осаула [осавула] поволі вичахав, замінившись людською заздрістю молодого вояка (Іван Ле);
Чим ближче підходили прапороносці, тим помітніше вгамовувався командир полку. Притихав, вичахав на виду (О. Гончар).
3. перен. Поволі втрачати сили, здоров'я; хиріти.
Він ставав щодень кволішим і танув, вичахав, як осінній вечір, восковів у них на очах (М. Слабошпицький);
Не пізнала [жінка] сердешного: од праці висох, вичах, аж очі йому в лоб позападали (О. Стороженко);
– Годі вам воювати! – кричала весело молодиця. – Повбиваєтесь, дівчата вичахнуть (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)