вичісувати
ВИЧІ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧЕСАТИ, ешу, ешеш, док.
1. кого, що. Чешучи гребенем, очищати волосся, вовну, шерсть і т. ін. від чого-небудь.
Герман-Євген-Сидор не був ані бідним хлопцем, що вичісував вовну.., а вже найменше пастухом (О. Кобилянська);
Німець .. акуратно вичісує гребінцем із свого арійського чуба пилюку та соняшникову труху (О. Гончар);
Радісно блеяли вівці, веселим риком обзивались корови – ґазда доглядає їх добре, сумлінно, поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть (М. Коцюбинський);
// розм. Чешучи, шкрябаючи лапою, видаляти кого-, що-небудь із шерсті (звичайно про собак).
Навіть коли він [собака] спокійно лежить і вичісує бліх з рожевого живота, пильнують підрізані вуха, дума широкий лоб (М. Коцюбинський);
Пес вичісує задньою лапою реп'яхи за вухом (Є. Пашковський).
2. кого, що, розм. Те саме, що розчі́сувати; причісувати.
Хто ж буде вичісувати, заплітати їх [дочок] довгі чорні коси? (Панас Мирний);
Закликав [батько] Гриця додому і там віддав його в руки матері, щоб його вмила, вичесала і вбрала (І. Франко).
3. що. Очищати рослинне волокно від твердих решток стебла за допомогою чесання.
Вичісувала гребінкою та вигладжувала щіткою, як дівочу косу, щоб у волокні не залишилася жодна костричина (С. Чорнобривець);
Льон вичісували на круглій щітці з густо вбитими цвяхами (з наук. літ.);
// Очищати, обробляти способом, що нагадує чесання.
Після корчування вичісують коріння корчувальними боронами або розпушувачами (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)