владарювання
ВЛАДАРЮВА́ННЯ, я, с., уроч.
Дія за знач. владарюва́ти.
Це було непевне, неспокійне владарювання. Століття за століттям Візантія вела жорстокі війни не десь, а в своїй же імперії (С. Скляренко);
Новий цар на початку свого владарювання завжди щедріший, ніж тоді, коли оговтається (Р. Іваничук);
Необачних вчинків гетьман не робить. Обачність – штиб його життя і владарювання (Ю. Мушкетик);
Міністр як представник держави має право делегувати частину своїх повноважень представникам держави на місцях, що є лише засобом організації владарювання в державі (з наук. літ.);
Тільки Грицько дозволяє собі кепкувати над ним, дарма що молодший. Тільки він один не визнає над собою Сашкового владарювання (Є. Доломан);
Мрія донни Анни про волю – це деспотична мрія про особисту волю для владарювання над іншими (з навч. літ.);
* Образно. Любов чи смерть? Свобода, а чи гніт! І вічне вже владарювання ночі? (М. Вінграновський);
Я – регент і моїй волі підлягають голоси цілого хору .. Тут не було владарювання прямого, а злиття – кожен голос стає чинником єдиного великого співу (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)