вовниця
ВО́ВНИЦЯ, і, ж., розм.
Те саме, що во́вна 1.
З овечок вовницю зстригає (Л. Боровиковський);
Сидить [дівчина], було, за прядкою і зітхає раз по раз гаряче і палко, згадуючи того, хто їй вовницю до прядіння приносить (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)