вовтузитися
ВОВТУ́ЗИТИСЯ, у́жуся, у́зишся, недок., розм.
1. Не сидіти спокійно; соватися.
Старий залізничник зітхав, вовтузився в кріслі (Л. Дмитерко);
Марко Груша стогне й вовтузиться на печі, смикаючи п'ятами, але звестись не годен (Є. Гуцало);
// Граючись, метушливо рухатися.
Коло стодоли, на соломі проти сонечка, щасливі хлопці .. вовтузяться собі та борюкаються (О. Іваненко);
У світлиці було гамірно: четверо дітлахів вовтузилося біля столу, зчиняючи веселий шарварок (В. Малик);
* Образно. Думки почали весело вовтузитись, чіпляючись одна за одну, одкушуючи одна в одної хвости, збиваючись у купу, спливаючись, засинаючи (М. Йогансен);
Вгамувалися в Остаповій голові думки, і розпач облишив вовтузитись у грудях (В. Підмогильний);
// перен. Неспокійно рухатися, залишаючись на одному місці; крутитися, утворюючи шум.
Катер саме йшов у густій сутіні попід очеретом, коли неподалік раптом почулися виплески, щось вовтузилось на воді, вибулькувало, стогнало (О. Гончар);
Ворон гнітило передчуття морозів .. Вовтузилися на гілляках, всідаючись, порозпускали пір'я (М. Малиновська);
З четвертого боку .. була стіна із зачиненими дверима, за якими щось люто вовтузилося і скавчало (Ю. Андрухович).
2. Повільно й клопітливо робити що-небудь; поратися.
Біля мисника на лаві вовтузилась з мисками Маринка (В. Винниченко);
Майже всі чоловіки вовтузилися коло молотарки (С. Добровольський);
Отрок Пантелій, мало не плачучи, вовтузився коло замка, але відімкнути не міг (П. Загребельний);
// Піклуватися про когось, доглядати когось, приділяючи багато уваги.
Явдоха більше з онуком вовтузилася (Панас Мирний);
– Мертвих .. ми з собою не візьмемо, бо нема часу з ними вовтузитись, а поранених не можна кидати катам на знущання... (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)