водиця
ВОДИ́ЦЯ, і, ж.
Пестл. до вода́ 1.
Людська крівця – не водиця, розливати не годиться (Номис);
Подивилась у водицю На личко своє (Леся Українка);
Що ж мені діяти, серце моє, Кінь його в мене водиці не п'є (А. Малишко);
Покличте, хлопці, лікаря швиденько, Водиці з цукром дайте гуцуляті (П. Воронько);
– Як водиця? – запитав Ґалаґан. – Хороша вода. Холодна – зуби ломить, – відказав Пилип (Ю. Мушкетик);
– То, сину, промені віддзеркалюються у водиці, у росинці (О. Бердник);
* Образно. Добра звістка з далекого краю це холодна водиця на спрагнену душу (Біблія. Пер. І. Огієнка);
* У порівн. Кров лилася, як водиця, і падали, падали вбиті та поранені з обох боків... (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)