водій
ВОДІ́Й, я́, ч.
1. Особа, яка керує транспортним засобом і отримує платню за перевезення кого-, чого-небудь.
Я сів у автобус у районі Відрадного, кинув у автомат монету, але автомат не діяв і не викинув мені квитка. Я сказав водієві: – Товаришу водію, автомат не працює... (Б. Антоненко-Давидович);
Водії чи командири машин шукають надійного об'їзду, щоб не засісти в болото (Є. Доломан);
Трамвай дзеленчав, худий, у форменці й окулярах водій раз у раз висовувався у віконце (М. Олійник);
Організатор незаконного бізнесу всі супровідні документи на вантаж передавав водіями бензовозів (з газ.);
// Особа, яка керує автомобілем; шофер.
На повний газ включив мотор досвідчений водій (М. Упеник).
2. Той, хто керує власним транспортним засобом (автомобілем, мотоциклом і т. ін.).
Чи водій був невправний, чи з іншої причини, але мотоцикл їхав по піщаній дорозі якимись хвилями (М. Малиновська);
Сріблястий “вольво-кенгуру” зупинився, навіть вирулив на зустрічну смугу. Водій квапливо виліз назовні і, ковзаючи, підбіг до місця пригоди (А. Кокотюха);
Кермо тримала [Світлана Кузьмівна] впевнено, дистанцій дотримувалася чітко. Спеціалісти кажуть: з жінок водії кращі, ніж з чоловіків (Ю. Мушкетик);
Біля ґрунтової дороги, що відгалужується від чорної стрічки асфальту, прошу водія зупинити (з газ.);
Закінчивши навчання в автошколі та склавши іспити, хлопець нарешті отримав посвідчення водія (з газ.).
3. перен. Той, хто вказує шлях кому-небудь; керманич.
Культ особи випливав зі спроби поставити окремого героя над масами, над народом – і притому не як водія і виразника їх інтересів, а як вершителя їх долі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)