вождь
ВОЖДЬ, я́, ч.
1. Проводир війська, племені.
Козаки обороняються списами. Вождя тут нема. Кожний робить, що йому на гадку прийде (Б. Лепкий);
Паші, беги, вожді племен виходили назустріч із багатими дарунками. Двір Ібрагіма своєю пишністю уже перевершував навіть султанський (П. Загребельний);
Вожді й князі ховалися від готських дружин у найглухіших лісах, одкупались од них сріблом, і золотом, і худобою (І. Білик);
Під час експедиції І. М. Симонов виміняв багато побутових предметів, серед яких були музичні інструменти, жезли вождів острів'ян (з наук.-попул. літ.).
2. Ідейний і політичний керівник громадського руху, партії, класу; лідер, керманич.
Людство може врятуватися тоді, коли його вожді зрозуміють.., що досягти миру на землі тими засобами, які досі пропонувалися, неможливо (В. Винниченко);
Якби я був паном вождем, я б своєму народові день при дні повторював: “Пам'ятайте: кривда народжує кривду” (Р. Андріяшик);
Якщо ти чекаєш пояснень чи повчань збоку, – ти неминуче стаєш залежним від речей, молитов, богів, людей, учителів, вождів, священних текстів (О. Бердник);
Що вона знала, проста сільська вчителька, про думи і наміри отих мудрих народних вождів? (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)