воленька
ВО́ЛЕНЬКА, и, ж., нар.-поет.
Пестл. до во́ля 2, 4–6.
Кому воля, кому неволя? А парубкам уся воленька (з народної пісні);
Проситиму зробити послідню мою воленьку (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ба, що ж робить! не всім же На світі вільним буть. Століття люди б'ються. Щоб воленьки здобуть!.. (Леся Українка);
Мені здається, що ніколи Воно не бачитиме волі, Святої воленьки (Т. Шевченко);
Керуйте ж нас ви, провідничі зорі, Між хижих хвиль на збуреному морі До пристані, де запанує знов І воленька, й братерство, і любов!.. (Л. Старицька-Черняхівська).
Словник української мови (СУМ-20)