воленька

ВО́ЛЕНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до во́ля 2, 4-6.

Проситиму зробити послідню мою воленьку (Кв.-Осн., II, 1956, 347);

Кому воля, кому неволя? А парубкам уся воленька (Нар. лірика, 1956, 359);

Ба, що ж робить! не всім же На світі вільним буть. Століття люди б’ються. Щоб воленьки здобуть!.. (Л. Укр., І, 1951, 36);

Мені здається, що ніколи Воно не бачитиме волі, Святої воленьки (Шевч., II, 1953, 204).

Значення в інших словниках

1. воленька — во́ленька іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. воленька — -и, ж. Пестл. до воля.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. воленька — ВО́ЛЕНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до во́ля 2, 4–6. Кому воля, кому неволя? А парубкам уся воленька (з народної пісні); Проситиму зробити послідню мою воленьку (Г. Квітка-Основ'яненко); Ба, що ж робить! не всім же На світі вільним буть.  Словник української мови у 20 томах
4. воленька — Воленька, -ки ж. ум. отъ воля.  Словник української мови Грінченка