волиняни

ВОЛИНЯ́НИ, я́н, мн. (одн. волиня́нин, а, ч.; волиня́нка, и, ж.).

1. Давнє східнослов'янське плем'я, яке жило у верхів'ях Західного Бугу й правих приток верхньої Прип'яті.

У верхів'ях Західного Бугу і правих приток верхньої течії Прип'яті до утворення давньоруської держави жили дуліби, або волиняни (вони ж бужани) (з наук. літ.);

Волиняни – це пізніша назва дулібів, які згадуються у VI–VII ст. у зв'язку з аварськими завоюваннями (з наук. літ.).

2. Жителі Волині або ті, що родом із Волині.

Тепер Мстиславу Романовичу потрібно було думати не про те, як допомогти галичанам, волинянам та половцям, а як урятувати своїх киян та чернігівців (В. Малик);

Нашу мову збагачували степовики-корифеї, волинянка (чи поліщучка) Леся Українка, галичанин Франко, покутянин Стефаник, буковинець Федькович, слобожанин Хоткевич і багато інших (із журн.);

* Образно. Волиняни – це поміркованість, доброта й душевність (з газ.).

Значення в інших словниках

1. волиняни — -ян, мн. (одн. волинянин, -а, ч.; волинянка, -и, ж.). 1》 Давнє східнослов'янське плем'я, яке жило у верхів'ях Західного Бугу і правих приток верхньої Прип'яті. 2》 Жителі Волині або ті, що родом із Волині.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. волиняни — Слов'янські племена VIII-X ст., проживали на зх.-укр. землях; займались землеробством, скотарством, мисливством, рибальством, торгували з ін. племенами; згадки містяться у давньоруських літописах (Повість временних літ) та іноземних хроніках (Баварський анонім, X ст.).  Універсальний словник-енциклопедія
3. волиняни — ВОЛИНЯ́НИ, я́н, мн. (одн. волиня́нин, а, ч.; волиня́нка, и, ж.). 1. Давнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Західного Бугу й правих приток верхньої Прип’яті.  Словник української мови в 11 томах