волочитися
ВОЛОЧИ́ТИСЯ, очу́ся, о́чишся, недок.
1. Тягтися по поверхні чого-небудь.
Підбите крило все дужче одвисало й волочилося по землі (А. Шиян);
Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху (з мови документів);
* Образно. Шлейф погроз волочиться щораз довший (І. Калинець).
2. Іти, їхати, тягтися і т. ін. слідом за ким-небудь.
Важкий шлейф чорної сукні .. волочився за нею, як хвіст у гордого павича (І. Нечуй-Левицький);
[Юда:] Я дбав про харч, про хату для гурту цілого і про старців, що меткою за нами волочились (Леся Українка);
Деяка худобина .. буває іноді така, що не можна її забути.., держиться його [чоловіка] й волочиться за ним, як та тінь (О. Кобилянська);
* Образно. Зморена думка ще не могла одчепитись вiд Радченка й волочилась за ним (Б. Антоненко-Давидович);
// Іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.).
Я старий, слабовитий, А ще в ліс волочуся часом .. сухого гілляччя вломити (І. Франко);
// Носитися, возитися з чимсь (звичайно без бажання, без потреби).
Тепер же одважусь зробити Вам одну велику прикрість – послати на Ваше ймення свої зимові речі, бо волочитись мені з ними, може, по цілій Європі, не випадає (Леся Українка).
3. розм. Постійно змінювати місцеперебування; мандрувати, бродяжити.
Були Денис, Остап, Овсій І всі троянці, що втопились, Як на човнах з ним волочились (І. Котляревський);
Він волочився все життя хтозна-де (А. Турчинська);
// зневажл. Вештатися без діла; тинятися.
– Чого се ти так волочишся без усякого діла, Ґаво, – запитав його раз старий Февель (І. Франко);
Син незграбний, син неуважний, син тільки знає волочитись, дурні пісні складати (В. Винниченко);
[Капуста:] .. Ой, казала мені мати, Щоб музику не кохати, Бо музика-ледащиця Цілий тиждень волочиться (І. Кочерга).
4. розм. Упадати за ким-небудь, виявляючи свою закоханість, любов, прихильність.
Згадала я [Зозуля] зозульників дурних, – Бодай вони мандрикою вдавились, – Як кукувала я – за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх... (Л. Глібов);
Ті ж, хто волочаться за нею, – світські дурники, .. чванькуваті нащадки банкірів – не мають у собі ані дещиці від уявлюваного нею ідеалу (М. Слабошпицький);
– За добрим мужем жінка не дозволить собі, щоб за нею волочився нехай і такий красень, як ти... (Іван Ле);
// Мати любовні стосунки з ким-небудь.
[Бабич:] Люди .. кажуть, що вона дуже поганий приклад дає, вибачте, .. з тим Гурманом волочиться (І. Франко).
5. Пас. до волочи́ти 1, 4–6.
Мною тихо волочиться моя згорблена тінь (М. Коцюбинський);
Дріт меншого за 0,5 мм діаметра волочиться через рубінові або алмазні фільєри (з наук.-техн. літ.).
◇ (1) Волочи́тися по сві́ту – злидарюючи, бувати в багатьох місцях; блукати.
І не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... (Т. Шевченко);
Мандрівний дяк, по світу волочуся, не маю ні родини, ні рідні (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)