волочитися

ВОЛОЧИ́ТИСЯ, очу́ся, о́чишся, недок.

1. Тягтися по поверхні чого-небудь.

Підбите крило все дужче одвисало й волочилося по землі (А. Шиян);

Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху (з мови документів);

* Образно. Шлейф погроз волочиться щораз довший (І. Калинець).

2. Іти, їхати, тягтися і т. ін. слідом за ким-небудь.

Важкий шлейф чорної сукні .. волочився за нею, як хвіст у гордого павича (І. Нечуй-Левицький);

[Юда:] Я дбав про харч, про хату для гурту цілого і про старців, що меткою за нами волочились (Леся Українка);

Деяка худобина .. буває іноді така, що не можна її забути.., держиться його [чоловіка] й волочиться за ним, як та тінь (О. Кобилянська);

* Образно. Зморена думка ще не могла одчепитись вiд Радченка й волочилась за ним (Б. Антоненко-Давидович);

// Іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.).

Я старий, слабовитий, А ще в ліс волочуся часом .. сухого гілляччя вломити (І. Франко);

// Носитися, возитися з чимсь (звичайно без бажання, без потреби).

Тепер же одважусь зробити Вам одну велику прикрість – послати на Ваше ймення свої зимові речі, бо волочитись мені з ними, може, по цілій Європі, не випадає (Леся Українка).

3. розм. Постійно змінювати місцеперебування; мандрувати, бродяжити.

Були Денис, Остап, Овсій І всі троянці, що втопились, Як на човнах з ним волочились (І. Котляревський);

Він волочився все життя хтозна-де (А. Турчинська);

// зневажл. Вештатися без діла; тинятися.

– Чого се ти так волочишся без усякого діла, Ґаво, – запитав його раз старий Февель (І. Франко);

Син незграбний, син неуважний, син тільки знає волочитись, дурні пісні складати (В. Винниченко);

[Капуста:] .. Ой, казала мені мати, Щоб музику не кохати, Бо музика-ледащиця Цілий тиждень волочиться (І. Кочерга).

4. розм. Упадати за ким-небудь, виявляючи свою закоханість, любов, прихильність.

Згадала я [Зозуля] зозульників дурних, – Бодай вони мандрикою вдавились, – Як кукувала я – за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх... (Л. Глібов);

Ті ж, хто волочаться за нею, – світські дурники, .. чванькуваті нащадки банкірів – не мають у собі ані дещиці від уявлюваного нею ідеалу (М. Слабошпицький);

– За добрим мужем жінка не дозволить собі, щоб за нею волочився нехай і такий красень, як ти... (Іван Ле);

// Мати любовні стосунки з ким-небудь.

[Бабич:] Люди .. кажуть, що вона дуже поганий приклад дає, вибачте, .. з тим Гурманом волочиться (І. Франко).

5. Пас. до волочи́ти 1, 4–6.

Мною тихо волочиться моя згорблена тінь (М. Коцюбинський);

Дріт меншого за 0,5 мм діаметра волочиться через рубінові або алмазні фільєри (з наук.-техн. літ.).

◇ (1) Волочи́тися по сві́ту – злидарюючи, бувати в багатьох місцях; блукати.

І не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... (Т. Шевченко);

Мандрівний дяк, по світу волочуся, не маю ні родини, ні рідні (Л. Костенко).