волочити

ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., кого, що.

1. Тягти когось, щось по поверхні чого-небудь.

Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину – і засипають Без домовини (Т. Шевченко);

[1-ша молодиця:] Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я [зубки] поламаєш! (М. Кропивницький);

Кінь захарапудився, обернув і позадкував, волочачи турчина (Іван Ле);

* Образно. Велика волохата рука стискується в кулак .. – .. Все життя ти волочила по багні моє ім'я (В. Винниченко);

Волочив я тебе в ореолі безгрішності Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій (В. Симоненко);

// Ледве пересувати (тіло, ноги, чоботи і т. ін.).

Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утомлені тіла і приємне почуття скінченого дня (М. Коцюбинський);

Ноги хоч ще й не грузли глибоко, та налипало на чоботи, і волочив [Давид] їх, як пудові (А. Головко);

Хлопці направилися ледачим кроком до школи .. За ними, весь у роздумах, волочив ноги Вітька (Л. Дереш).

2. розм. Змусивши або переконавши, вести кого-небудь із собою; тягнути.

– Нас [жінок] сім літ як по морях волочать (І. Котляревський);

– Не розумію, Димцю, – мовив він, хмурячи брови, – чого ти волочиш того Гриця з собою (І. Франко);

[Пріся:] Коли так, другого дня дивлюсь у вікно: волочать мати стару Морозиху до хати (С. Васильченко);

Утікач розплющив очі: – .. Втік од поміщика .. Захворів я і недалеко звідси зупинився в одному селі, а мене й схопили. І ось волочать назад (Б. Левін).

3. Переміщати, перетягати що-небудь з одного місця на інше.

Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно (Л. Глібов);

Не на те трактор, щоб нікому не потрібні каменюки туди-сюди без тямку волочити... (Д. Бузько).

4. Розпушувати бороною зорану землю до або після сівби.

Ой там удівонька Та пшениченьку сіє. Ой, посіявши, Стала волочити (з народної пісні);

Данько почав волочити посірілу від сонця ріллю (І. Цюпа);

Батько сіяв, мати волочила за ним (Б. Харчук);

Город .. розпушив [Дідько], ночами волочачи по тужавій землі іржаву борону, а відтак засадив та засіяв усім, що трапляло в руки (В. Дрозд).

5. перен., розм. Піддавати судовій тяганині, водячи під вартою з місця на місце.

– Чутка ходила, що Христя задавила хазяйку. Волочили її... (Панас Мирний);

Випустивши з тюрми, його [І. Франка], слабого, в гарячці, волочать .. по етапах, з тюрми до тюрми (М. Коцюбинський).

6. техн. Витягувати метал у нитку, дріт і т. ін. на волочильні.

Метал можна плавити, заливати у форму, штампувати, волочити, гнути, скручувати, кувати, чеканити (з навч. літ.);

Вироби з алюмінію, міді, нікелю і їх сплавів, сталі волочать при кімнатній температурі (з навч. літ.);

Старий інженер вирішив спробувати сили у ювелірній справі, тим більше, що волочити дріт, кувати, паяти – усе це вмів (із журн.).

◇ (1) Волочи́ти життя́ (вік, дні [за дня́ми]) – вести безрадісне, сповнене горя та невдач життя; тяжко жити.

Сумне й недоладне прийшлося січовикові волочити життя на старість... (Панас Мирний);

Волочити дні за днями, В торбі сльози на полудень... (із журн.).