1. Словник синонімів української мови

волочити

БОРОНУВА́ТИ (розпушувати зорану землю бороною, граблями), СКОРО́ДИТИ, ВОЛОЧИ́ТИ, БОРОНИ́ТИ рідко. Орати, боронувати й сіяти учив мене батько (Т. Масенко); Перебивався (Гордіїв рід) тим, що абияк орав, скородив, засівав, поливав потом раніш политі кров'ю прадідів запорізькі волелюбні степи (Л. Дмитерко); Старий Максим волочив яру пшеницю (В. Стефаник).

ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волочити — волочи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. волочити — Волокти, тягти, тягнути; (землю) С. Г. розпушувати. Словник синонімів Караванського
  3. волочити — -очу, -очиш, недок., перех. 1》 Тягти кого-, що-небудь поверхнею чого-небудь. || Нести на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі. || Ледве пересувати (чоботи тощо). 2》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. волочити — ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., кого, що. 1. Тягти когось, щось по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину – і засипають Без домовини (Т. Шевченко); [1-ша молодиця:] Знов волочиш граблі?... Словник української мови у 20 томах
  5. волочити — Чу, -чиш, недок. Розуміти. Словник сучасного українського сленгу
  6. волочити — див. бити; боронувати; тягти Словник синонімів Вусика
  7. волочити — ле́две (ледь, наси́лу) тягти́ (тягну́ти, тяга́ти, волочи́ти і т. ін.) но́ги. Дуже повільно ходити, рухатися (через утому, хворобу, старість). Натомлені, голодні й побиті, ледве ноги тягнучи, повернулися ми до табору (В. Фразеологічний словник української мови
  8. волочити — Волочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -ло́чать; воло́чачи; волочи́, -чі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. волочити — ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину — і засипають Без домовини (Шевч., II, 1953, 150); [1-а молодиця:] Знов волочиш граблі?... Словник української мови в 11 томах
  10. волочити — Волочити, -чу, -чиш гл. 1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Шевч. 545. Копиці волочив. Греб. 378. 2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать. Ном. № 4063. 3) Бороновать (послѣ посѣва). Чуб. VII. 401. Посіяв і волочить. Грин. II. Словник української мови Грінченка