волочити

Значення в інших словниках

1. волочити — волочи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. волочити — -очу, -очиш, недок., перех. 1》 Тягти кого-, що-небудь поверхнею чого-небудь. || Нести на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі. || Ледве пересувати (чоботи тощо). 2》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. волочити — ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., кого, що. 1. Тягти когось, щось по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину – і засипають Без домовини (Т. Шевченко); [1-ша молодиця:] Знов волочиш граблі?... Словник української мови у 20 томах
4. волочити — Чу, -чиш, недок. Розуміти. Словник сучасного українського сленгу
5. волочити — див. бити; боронувати; тягти Словник синонімів Вусика
6. волочити — ле́две (ледь, наси́лу) тягти́ (тягну́ти, тяга́ти, волочи́ти і т. ін.) но́ги. Дуже повільно ходити, рухатися (через утому, хворобу, старість). Натомлені, голодні й побиті, ледве ноги тягнучи, повернулися ми до табору (В. Фразеологічний словник української мови
7. волочити — БОРОНУВА́ТИ (розпушувати зорану землю бороною, граблями), СКОРО́ДИТИ, ВОЛОЧИ́ТИ, БОРОНИ́ТИ рідко. Орати, боронувати й сіяти учив мене батько (Т. Словник синонімів української мови
8. волочити — Волочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -ло́чать; воло́чачи; волочи́, -чі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. волочити — ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину — і засипають Без домовини (Шевч., II, 1953, 150); [1-а молодиця:] Знов волочиш граблі?... Словник української мови в 11 томах
10. волочити — Волочити, -чу, -чиш гл. 1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Шевч. 545. Копиці волочив. Греб. 378. 2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать. Ном. № 4063. 3) Бороновать (послѣ посѣва). Чуб. VII. 401. Посіяв і волочить. Грин. II. Словник української мови Грінченка