1. Великий тлумачний словник сучасної мови

волочити

волочи́ти

-очу, -очиш, недок., перех.

1》 Тягти кого-, що-небудь поверхнею чого-небудь.

|| Нести на собі що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі.

|| Ледве пересувати (чоботи тощо).

2》 розм. Силоміць (або переконавши) вести кого-небудь із собою; тягнути.

3》 перен., розм. Піддавати судовій тяганині.

4》 Переміщати, перетягати копиці сіна, соломи з одного місця на інше волоком (мотузком і т. ін.).

5》 Розпушувати бороною зорану землю до або після сівби.

6》 тех. Виготовляти дріт і т. ін. на волочильні.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волочити — волочи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. волочити — Волокти, тягти, тягнути; (землю) С. Г. розпушувати. Словник синонімів Караванського
  3. волочити — ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., кого, що. 1. Тягти когось, щось по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину – і засипають Без домовини (Т. Шевченко); [1-ша молодиця:] Знов волочиш граблі?... Словник української мови у 20 томах
  4. волочити — Чу, -чиш, недок. Розуміти. Словник сучасного українського сленгу
  5. волочити — див. бити; боронувати; тягти Словник синонімів Вусика
  6. волочити — ле́две (ледь, наси́лу) тягти́ (тягну́ти, тяга́ти, волочи́ти і т. ін.) но́ги. Дуже повільно ходити, рухатися (через утому, хворобу, старість). Натомлені, голодні й побиті, ледве ноги тягнучи, повернулися ми до табору (В. Фразеологічний словник української мови
  7. волочити — БОРОНУВА́ТИ (розпушувати зорану землю бороною, граблями), СКОРО́ДИТИ, ВОЛОЧИ́ТИ, БОРОНИ́ТИ рідко. Орати, боронувати й сіяти учив мене батько (Т. Словник синонімів української мови
  8. волочити — Волочи́ти, -лочу́, -ло́чиш, -ло́чать; воло́чачи; волочи́, -чі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. волочити — ВОЛОЧИ́ТИ, очу́, о́чиш, недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чого-небудь. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами За царину — і засипають Без домовини (Шевч., II, 1953, 150); [1-а молодиця:] Знов волочиш граблі?... Словник української мови в 11 томах
  10. волочити — Волочити, -чу, -чиш гл. 1) Тащить, тянуть, влачить, волочить. Волочать трупи ланцюгами. Шевч. 545. Копиці волочив. Греб. 378. 2) Бить, таща. Хто пив, а мене волочать. Ном. № 4063. 3) Бороновать (послѣ посѣва). Чуб. VII. 401. Посіяв і волочить. Грин. II. Словник української мови Грінченка