1. Приповідки або українсько-народня філософія

волочитися

Волочиться за мною, як теля за коровою.

Держиться мене невідступно. Ходить у слід за мною.

Волочиться, як циган світами.

Не має сталого осідку. Вандрує з села до села.

Волочиться, як крадена шкапа.

Крадений кінь переходить скоро з рук до рук, щоб господар не піймав.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волочитися — волочи́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. волочитися — Тягтися; (за кіш) іти <�їхати> слідом; (за жінками) упадати, залицятися, пускатися в зальоти, с. віятися; (з ким) співжити, скакати в гречку; (світом) блукати, мандрувати, тягатися; (без діла) тинятися, вештатися, валандатися Словник синонімів Караванського
  3. волочитися — [волочитиес'а] -лоучус'а, -очиес':а, -очиец':а, -очац':а; нак. -очис'а, -лоуч'іц':а Орфоепічний словник української мови
  4. волочитися — -очуся, -очишся, недок. 1》 Тягтися поверхнею чого-небудь. 2》 Іти, їхати слідом за ким-небудь. || Іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.). || Носитися, возитися з чимсь (звичайно без бажання, без потреби). 3》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. волочитися — ВОЛОЧИ́ТИСЯ, очу́ся, о́чишся, недок. 1. Тягтися по поверхні чого-небудь. Підбите крило все дужче одвисало й волочилося по землі (А. Словник української мови у 20 томах
  6. волочитися — волочи́тися 1. вештатися (м, ср, ст): Маринка пролупила одне око і пробурмотіла: “То ти? Чого сі волочиш по ночах?” – і вже далі спала (Тарнавський З.)|| = валанцяти... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. волочитися — Усь, -ишся, недок. 1. Залицятися, упадати за кимось. Хай знає, за ким волочиться. (С. Пиркало). 2. Мати уподобання. Жив собі на світі один тихий нарік — волочився від музики, тихо штрикався, грав на гітарі і з хати не виходив (С. Поваляєва). Словник сучасного українського сленгу
  8. волочитися — див. баритися; залицятися; іти; перелюбствувати; тинятися; ходити Словник синонімів Вусика
  9. волочитися — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити по світу, часто змінюючи місце перебування, або взагалі з місця на місце, не знаходячи собі постійного пристановища), МАНДРУВА́ТИ, БРОДИ́ТИ розм., КОЧУВА́ТИ розм., МОТА́ТИСЯ розм., ВЕ́ШТАТИСЯ розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
  10. волочитися — Волочи́тися, -лочу́ся, -ло́чишся, -чаться Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. волочитися — ВОЛОЧИ́ТИСЯ, очу́ся, о́чишся, недок. 1. Тягтися по поверхні чого-небудь. Важкий шлейф чорної сукні.. волочився за нею, як хвіст у гордого павича (Н.-Лев., II, 1956, 77); Підбите крило все дужче одвисало й волочилося по землі (Шиян, Гроза.., 1956, 752). Словник української мови в 11 томах
  12. волочитися — Волочитися, -чуся, -чишся гл. Таскаться, скитаться, шляться. По світу волочусь. Шевч. 224. Казав мені батько, щоб я оженився, по досвітках не ходив, та й не волочився. н. п. копійка волочиться (у кого). Есть деньги. Котл. Н. П. 351. Словник української мови Грінченка