волюнтаризм
ВОЛЮНТАРИ́ЗМ, у, ч.
1. Напрям у філософії, представники якого вважають людську волю першоосновою і творцем дійсності.
Волюнтаризм у строгому смислі – це філософська течія XIX ст., що зробила поняття волі своїм головним принципом (з наук. літ.);
Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Е. Канта про першість практичного розуму (з навч. літ.);
Розуміння національної ідеї у Д. Донцова поєднує в собі елементи волюнтаризму із суб'єктивним розумінням нації (з газ.).
2. псих. Визнання волі, а не розуму основним у психічному житті людини.
Ідеалістичні уявлення про активну (спонтанну) природу свідомості (душі) містили в експліцитній формі формулу “внутрішнє через зовнішнє”, що розвивалася пізніше в таких варіантах інтроспективної психології, як волюнтаризм та інтуїтивізм (з наук. літ.).
3. Соціально-політична практика, що, нехтуючи об'єктивними законами історичного процесу, керується суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями осіб, які здійснюють її.
Він .. потерпав перед невідворотними звинуваченнями в волюнтаризмі, кар'єризмі (Ю. Мушкетик);
Потрібна протидія чиновницькому волюнтаризму, втручання якого в наукову та економічну сфери знижує ймовірність успіху (з наук. літ.).
△ (1) Економі́чний волюнтари́зм – довільні рішення у сфері економічного управління державою, в господарській практиці, нехтування об'єктивними умовами і науково обґрунтованими рекомендаціями.
Певною мірою економічний волюнтаризм наявний у діяльності будь-якого державного правління (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)