волюнтаризм

ВОЛЮНТАРИ́ЗМ, у, ч.

1. Напрям у філософії, представники якого вважають людську волю першоосновою і творцем дійсності.

Волюнтаризм у строгому смислі – це філософська течія XIX ст., що зробила поняття волі своїм головним принципом (з наук. літ.);

Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Е. Канта про першість практичного розуму (з навч. літ.);

Розуміння національної ідеї у Д. Донцова поєднує в собі елементи волюнтаризму із суб'єктивним розумінням нації (з газ.).

2. псих. Визнання волі, а не розуму основним у психічному житті людини.

Ідеалістичні уявлення про активну (спонтанну) природу свідомості (душі) містили в експліцитній формі формулу “внутрішнє через зовнішнє”, що розвивалася пізніше в таких варіантах інтроспективної психології, як волюнтаризм та інтуїтивізм (з наук. літ.).

3. Соціально-політична практика, що, нехтуючи об'єктивними законами історичного процесу, керується суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями осіб, які здійснюють її.

Він .. потерпав перед невідворотними звинуваченнями в волюнтаризмі, кар'єризмі (Ю. Мушкетик);

Потрібна протидія чиновницькому волюнтаризму, втручання якого в наукову та економічну сфери знижує ймовірність успіху (з наук. літ.).

△ (1) Економі́чний волюнтари́зм – довільні рішення у сфері економічного управління державою, в господарській практиці, нехтування об'єктивними умовами і науково обґрунтованими рекомендаціями.

Певною мірою економічний волюнтаризм наявний у діяльності будь-якого державного правління (з наук. літ.).