вони
ВОНИ́, їх (з прийм. до них, від них і т. ін.), займ. особ. 3 ос. мн.
1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника.
Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать в нього, чи скоро буде нарізка (М. Коцюбинський);
Запоріжці Софрон Подобайло і Павло Тримана стояли горді й пишні, як архістратиги або орли. На очах у них теж були сльози, але вони їх не помічали (О. Довженко).
2. розм. Уживається для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі.
Довгий і блідий швейцар .. прошепотів: Вони ще не встали... “Вони” – то був редактор (М. Коцюбинський);
– Ех, Тимку, не знаєш ти дядька Мусія: вони в нас хитрі! (А. Головко);
– Це кричали вони! – сказав він, роблячи наголос на “вони”, і махнув рукою в Майїн бік (М. Хвильовий).
3. тільки род. в., розм. Уживається у значенні присвійного займенника.
І на хвилях бурхливих їх душ У дні проби і міри Попадав він із ними [рабами] не раз У безодню зневіри (І. Франко);
Їх пісні ідуть по людях, Всяк пісні ті переймає (Леся Українка);
Нехай стрілою грудь пробита, нехай торощать далі мене їх золоті копита (Б.-І. Антонич).
Словник української мови (СУМ-20)