вони

ВОНИ́, їх (з прийм. до ни́х, від ни́х і т. ін.), займ. особ. 3-ої ос. мн.

1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника.

Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать в нього, чи скоро буде нарізка (Коцюб., II, 1955, 66);

Запоріжці Софрон Подобайло і Павло Тримана стояли горді й пишні, як архістратиги або орли. На очах у них теж були сльози, але вони їх не помічали (Довж., І, 1958, 259).

2. розм. Уживається для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі.

Довгий і блідий швейцар.., нахиливши до мене своє.. обличчя, сливе прошепотів: Вони ще не встали… "Вони" — то був редактор (Коцюб., II, 1955, 425);

[Лукаш:] Тобі недобра з їх свекруха буде! (Л. Укр., III, 1952, 229);

— Ех, Тимку, не знаєш ти дядька Мусія: вони в нас хитрі! (Головко, IІ, 1957, 403).

Значення в інших словниках

1. вони — вони́ займенник  Орфографічний словник української мови
2. вони — їх (з прийм. до них, від них і т. ін.), займ. особ. 3 ос. мн. 1》 Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника. 2》 розм. Уживається для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вони — ВОНИ́, їх (з прийм. до них, від них і т. ін.), займ. особ. 3 ос. мн. 1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником у множині до або після цього займенника. Навіть старі хвалили Гущу.  Словник української мови у 20 томах
4. вони — бери́ його́ (її́, їх і т. ін.) лиха́ годи́на, лайл. 1. Уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. — А бери її лиха година! Сидить як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається і не (ні) пари з вуст! (Дніпрова Чайка).  Фразеологічний словник української мови