впроголодь
ВПРО́ГОЛОДЬ (УПРО́ГОЛОДЬ), присл., рідко.
Те саме, що на́дголодь.
Аби земля-мати добре родила, щоб не довелося упроголодь зиму сидіти (Панас Мирний);
Олексі стало й справді краще. Хоч і впроголодь жили, але посвіжів він трохи (І. Цюпа);
Вражала Гасана нужденна їжа цих людей. Хоч і сам, скільки пам'ятав, жив упроголодь, .. але все ж звик мати щодня жменю рису в казанку (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)