вразливий
ВРА́ЗЛИ́ВИЙ¹ (УРА́ЗЛИ́ВИЙ), а, е.
1. Який легко й швидко піддається зовнішнім подразненням; сприйнятливий, чутливий.
Він такий чулий до сліз та болю, уразливий до безталання та нужди (Панас Мирний);
Феня відчувала Павлове кохання кожною струною вразливої душі (М. Циба);
// Який має підвищену здатність нервово збуджуватися, реагувати на образи.
Семен чекав, не тратив надії. Але дедалі неспокій опановував Семеном. Він зробився уразливим, нетерплячим (М. Коцюбинський);
Серце поета вразливе, діткливе, воно вбирає біль усіх народів, усіх епох (з наук.-попул. літ.).
2. Який завдає болю, образи.
Вразливе слово від дітей – гірш за болячку, бо не гоїться (прислів'я);
Сей поклик гіркий, безнадійний, вразливий Співцеві у серці віддався (Леся Українка);
Вухо місіс Ліліан, проти волі, само шукало ці прикрі, вразливі й дошкульні вигуки (Ю. Смолич);
// Який є наслідком або виявленням почуття болю, образи.
Слухає Одарка рвану Прісьчину річ і вразливі смуги бігають по її широкому зблідлому виду (Панас Мирний).
3. Який викликає глибокі почуття; зворушливий.
Поставали вразливі картини ліро-епічного сказання, від якого пашіло достиглими придорожніми гірчаками й вітрами розгойданого колосся рідних нив (І. Пільгук);
Вразливий той спів тужив над селом, тягарем осідав на серці (М. Олійник).
4. діал. Докучливий, настирливий.
Іван дякував гостям своїми сивими очима, а від Леся обгонився, як від вразливого овода (Марко Черемшина).
ВРА́ЗЛИ́ВИЙ² див. ура́зли́вий¹.
Словник української мови (СУМ-20)