всувати
ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ), а́ю, а́єш, ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСУ́НУТИ (УСУ́НУТИ), ну, неш, док., що.
1. Уводити, вкладати, всаджувати щось у середину чого-небудь; впихати.
Катерина присуває до шафи крісло, всуває руку в посуд і пальці її намацують метал (Ірина Вільде);
Дворецький тупав на нього ногою, пес то ховався, то знов голову всував у двері (Б. Лепкий);
Упоперек же і не кажи її [хворостину] всунути у світлицю, бо .. довга була (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. перев. док. Непомітно або насильно дати щось кому-небудь у руки; втиснути.
– Їжте, їжте, не сумнівайтесь, – припрошує Мар'ян і невміло всовує кусень в червоні пальці дукача (М. Стельмах);
Усунули [гроші] мені в руку та й годі (Панас Мирний);
Дружина [голови] .. всунула свого серпа Павлові в руки (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)