вугластий
ВУГЛА́СТИЙ, а, е.
1. Те саме, що кута́стий 1.
Настася роззирнулася по великому покою .. Безліч низеньких столиків, шафочок, підставочок, усе вугласте, восьмигранне (П. Загребельний);
Твердий, вугластий, наче висічений з граніту, злам губ .. робить його обличчя навіть гарним (Д. Ткач);
Плаваючий лід зображається на блакитному фоні морів білими вугластими знаками (з навч. літ.);
// З гострими кутами, виступами, нерівностями.
Хрящ! Так називають будівельники цей грубозернистий, як гречка, пісок з домішкою дрібних вугластих камінців гравію (І. Багмут).
2. З різко випнутими кістками; незграбний.
Я знову чую, що мені заважає чорна вугласта фігурка, там, за плечима (М. Коцюбинський);
– Женчику, лягай на своє місце! Ти ж великий уже, щоб спати з мамою! – пошепки сказала вона йому на вухо, погладила вугласті хлоп'ячі плечі (Б. Антоненко-Давидович);
Переодягнення надзвичайно змінило її. Десь наче зникли ті гострі, вугласті риси постаті, що асоціювалися з уявленням про дефективність (М. Трублаїні);
На вугластому обличчі з твердим підборіддям виступав прямий ніс (П. Панч);
Домовик мовчав .. Вона бачила його всього: вугласта постать – чи людина, чи кіт, чотирикутна голова, а на малому личку .. палахкотіло двоє розпалених жарин (Валерій Шевчук);
// перен. Неплавний, різкий (про рухи).
Виразні слова, підкреслені не менш виразними, плавними (не вугластими ляльковими!) жестами, рухами, яскраво розкривають характер того чи іншого героя (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)