вужик

ВУ́ЖИК, а, ч.

Зменш. до вуж.

У старих, погнилих пнях люблять тут бувати сірі, блискучі, не шкідливі вужики – вбогі, покарані Богом сотворіння, що лежать десь на гарячій стежині спіралькою (М. Стельмах);

* У порівн. Маленький, висохлий за літо потічок безшумно звивався чорним вужиком серед пожовклих трав (В. Гжицький).

Значення в інших словниках

1. вужик — ву́жик іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. вужик — -а, ч. Зменш. до вуж.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вужик — ВУ́ЖИК, а, ч. Зменш. до вуж. *У порівн. Маленький, висохлий за літо потічок безшумно звивався чорним вужиком серед пожовклих трав (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 51).  Словник української мови в 11 томах