вухань

ВУХА́НЬ, я́, ч.

1. зневажл. Про людину, яка має довгі вуха.

Оце була б встругнула штуку! Отой зателепуватий паскудний вухань зовсім забив мені тяму в голові (І. Нечуй-Левицький);

Махиня поглянув на Віктора .. – Я тебе поставлю на своє місце! Будеш ти у мене, вухань, як шовковий (П. Автомонов).

2. розм. Про тварину з довгими вухами.

Великий вухань, міцно підкидаючи задніми ногами, стрімголов мчав із кущів (М. Стельмах);

Ждуть, що батько зайця принесе! Заполював таки нещасного вуханя: зiв'яло повис, обтягує боки мисливцевi (О. Гончар);

Малою Оленка любила доглядати за кроликами: годувала, пестила їх, і чорно-білі вухані ставали зовсім ручними (із журн.).

3. Різновид кажанів з довгими й широкими вухами.

Вухань оселяється переважно поблизу людського житла незалежно від характеру місцевості (з наук. літ.);

Фахівці Українського центру охорони кажанів припускають, що це були сховища вуханя звичайного (з наук.-попул. літ.).

Словник української мови (СУМ-20)