вушко
ВУ́ШКО (У́ШКО), а, с.
1. Зменш.-пестл. до ву́хо 1, 3, 4.
Я учу Оксаночку грати на фортепіано, бо вона має добрі вушка (Леся Українка);
В траві дзвенять коники, ворушаться ховрашки, миготять вушками (І. Нечуй-Левицький);
Шубка в Лени тепла, біла, шапка з вушками униз (П. Тичина);
Різноманітну величину мали бойківські дерев'яні подвійні посудини – “двійнята”, з'єднані зверху одним, досить великим округлим вушком (з наук.-попул. літ.);
Чоботи зв'язав [Іван] за вушка ремінцем і перекинув через грушеву палицю (П. Колесник).
2. Отвір у голці, через який просиляють нитку.
– Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі не метена? – Та вже ж бачу, .. – обізвалася Мотря, затягуючи нитку в вушко (І. Нечуй-Левицький);
Зір, як в орла: сам засиляє нитку в вушко (О. Гончар);
// Отвір у пристрої, механізмі, в який що-небудь вставляється.
Болти для кріплення гірлянд ізоляторів застосовуються тільки із завареним вушком (з навч. літ.);
На лівому кінці головної балки жатки є гак, який вільно входить у вушко рами молотарки (з газ.).
3. перев. мн. Маленькі вареники із яловичиною, які варяться в юшці, бульйоні тощо.
Дуже популярною стравою є борщ український з вушками і з квасолею (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)